ПРО СЕБЕ
Мені зараз 60 років. Я вважаю, що прийшов до професії досить пізно. Принаймні іноді шкодую про те, що це не трапилося років на п'ять-десять раніше. Менше з тим, дуже радий, що все-таки опинився в ній, і зараз уже двадцятий рік зі змінним успіхом працюю як психотерапевт. Найдивовижніше, приємне і не до кінця зрозуміле мною полягає в тому, що саме в цій своїй ролі і в цей період свого життя мені вдається – як це точніше висловитися? – користуватися собою максимально. І для мене, і для моїх клієнтів виявляється корисним мій найрізноманітніший життєвий досвід і, здавалося б, найрізноманітніші знання та навички, які мені вдалося засвоїти до сьогоднішнього дня. І моя медична освіта, і вміння грати у волейбол, і кандидатство у майстри спорту з плавання, і знайомство з аргентинським танго, і досвід роботи в різних компаніях на різних посадах, і робота у своєму власному бізнесі, і знайомство з декількома іноземними мовами, і навіть, як не дивно, єдина в моєму житті спроба занурення в морську безодню з аквалангом якось надають мені різні цікаві можливості. І отримувати задоволення від життя у часом несподіваний для самого себе спосіб. І можливість інтегрувати і реалізовувати в процесі роботи психотерапевтом найрізноманітніші ресурси, що виявляються і засвоюються мною з різних джерел і роблять її для мене не тільки роботою, а й захоплюючою подорожжю в хорошій компанії по чудових місцях. 

ЩО Я ПРОПОНУЮ СВОЇМ КЛІЄНТАМ?
Як не дивно, небагато – все можна вкласти у три пункти: 
– навчитися виявляти та привласнювати власну ідентичність – раз; – внести корективи у реалізацію свого власного життєвого сценарію, ставши одночасно і його режисером, і головною дійовою особою – два; – виходячи з перших двох пунктів – поліпшити свою здатність до вибудовування відносин – три. 
Задля чого? Щоб опинятися у більшості своїх життєвих ситуацій “у потрібний час у потрібному місці”. А поруч щоб виявлялися люди, яким ви довіряєте, на яких можете покластися, і з якими зручно та цікаво робити те, що вам подобається. 

ІСТОРІЯ МОГО ПРИХОДУ В ПСИХОТЕРАПІЮ Перший мій професійне спогад, що я його пам'ятаю, відноситься до 14-річного віку. Ми тоді чудово посварилися зі шкільним другом. Почали сперечатися, чим кожному варто займатися у житті. Він вважав, що треба знайти важку роботу, забезпечити себе матеріально, а тоді вже зайнятися улюбленою справою. Перша частина в нього вийшла, а з другою, принаймні на сьогодні, все ще не зрослося... Потім я читав багато книжок. Більш популярних, більш наукових, більш філософських, більш методичних. Це було цікаво, але питання залишалися без відповідей. Більше того, я навіть не знав, як спитати у різних людей те, що мені цікаво. Наприклад, сусіда: "А навіщо ви постійно бухаєте?" Або вчительку у школі: "А чого ви така зла вже третій день поспіль?" Або навіть свого власного тата: "Ну на хріна ти за поясом тягнешся? Ми ж учора так класно в бадмінтон грали!" Про дівчаток я взагалі довгий час думав тільки в найглибших закутках свого внутрішнього світу, соромлячись зізнатися навіть собі, як вони мені подобаються. Зрештою, читання вже написаної літератури з психології та самостійні роздуми привели мене на кафедру психології до Київського Університету. Влаштувавшись на роботу чи то лаборантом, чи то стажером, я почав шукати спосіб поринути в науку. Мені здавалося, що так я почну краще розуміти все, що відбувається в моєму житті. Не дуже мене те, що відбувалося в ньому, мене влаштовувало, і часто я почував себе ідіотом. Якщо мені не подобається те, що зі мною відбувається, навіщо це робити? Може, обставини сильніші? Ну то чому я тоді не можу змиритися, заспокоїтися і волочити своє існування серед наявних обставин? Кафедра приголомшила мене багатством можливостей. Можна було взятися за дисертацію з творчої спадщини Миколи Бердяєва. На думку мого потенційного наукового керівника, у релігійного філософа Бердяєва було багато глибоких психологічних ідей, які чекають на своє розкриття саме мною, чи то стажером, чи то асистентом. Поки я в захопленій німоті стояв перед цією брилою, на мене дихнуло Заходом. Можна було взятися за дисертацію з порівняльного аналізу відмінностей між психоаналізом Фройда та психоаналізом Юнга. Інший потенційний керівник повідомив мені, що з 25 томів фрейдівської спадщини українською перекладено лише третину... Німецького я тоді майже зовсім не знав, тож облом був очевидний. Начебто вдалося зупинитися на психодіагностиці. Тут хоч маячила якась надія зайнятися тим, що мені здавалося психологією. Батареї тестів. Плями Роршаха. 2-томник Хайнца Хекхаузена з мотивації людської поведінки. Тахістоскоп як прилад для визначення особливостей зорового сприйняття. Потужний математичний апарат для опрацювання результатів дослідження. Зламався я після того, як мені зателефонувала знайома і запитала: "Вова, ти начебто психолог? У мене тут діти... Старший страшенно ревнує до молодшого. Я навіть боюся їх одних залишити. Допоможеш?" Батареї тестів дали останній залп та видихнулися. З кафедри я пішов. У бізнес. І плескаючись якось влітку в Криму у хвилях Тарханкута, я почув від своїх знайомих слова "інтенсив", "терапевтична група", "набір до навчальної програми", "приватна практика". "Приватна практика" змусила мене здригнутися. Я вже зовсім зневірився, що вона можлива в якійсь пристойній формі на пострадянських просторах. А вони – вони нею займалися! Вони були приватними психологами! Та ще й малі цілком пристойний стаж та досвід. Ось так у 2006-му році я дістався нарешті туди, куди й не мріяв, але дуже хотів. І на сьогоднішній день я – приватнопрактикуючий психолог. Вийшло, що – гештальт-терапевт. Напевно, міг би стати психоаналітиком, психодраматистом, роджеріанцем чи розстановником. Дуже задоволений, що став гештальтистом. Чим задоволений? А тим, що маю нагоду робити те, що хочу, що вважаю важливим. Більше того, я досить часто (за гроші, які мені абсолютно добровільно дають як гонорар за роботу) приношу користь клієнтам! Як це відбувається й у чому саме користь? Потрібно зустрічатись. У чому буде Ваша – поки що не знаю…