Терапевтична група, до якої я вас запрошую, має свою історію. Розпочалася вона у Харкові, восени 2021 року, останнього перед великим вторгненням Росії в Україну. 
Нам вдалося зберегти й розбудувати цей простір. Протягом п’яти сезонів група змінювала назву, склад учасників, процеси й теми, що в ній розгорталися. Проте у мене залишається відчуття її тяглості і збереження самототожності, що є суттєвими ознаками зрілої ідентичності. Чи є ідентичність у груп? Певно, що так. Вона не залишається сталою назавжди, і, зберігаючи початкові риси, продовжує формуватися на кожному наступному етапі свого розвитку (сезоні буття), спираючись на сенси, важливі для її учасників та зусилля, що вони докладають для її існування.
Група мала різні назви. Починалася вона як “Личность как расширяющаяся Вселенная”.  Потім кілька років йшла під гаслом – “Fata volentem ducunt, nolentem trahunt”. У сезоні 2026-2027 група зватиметься “Vouloir, c'est pouvoir”. 
Тож запрошую долучитися до творення спільного простору. 
Кілька слів для прояснення фонових процесів, що сприяли оформелнню у цьому сезоні саме такої назви.
“Vouloir, c'est pouvoir” перекладається просто: “Хотіти – значить могти”. А втілюється в життя часом дуже складно. 
Ви могли помічати, що коли людину запитати: “А чого ти хочеш?”, у неї може виникнути сильне роздратування і в той же час – сильна розгубленість. Ось невеличкий огляд соціальних настанов з приводу визначення себе через власні бажання, тобто через “Я хочу…”:
“Я хочу…” –“Мало чого ти хочеш”“Я хочу…” – “Хочеш – перехочеш”“Я хочу…” – “Багато хочеш, мало отримаєш”“Я НЕ хочу…” – “Хочеш-не-хочеш, а треба”
Ще можна згадати буддистську мудрість: “Не маєш бажань – не матимеш страждань”.
З огляду на такий пласт послань стає яснішим і роздратування, і розгубленість, що її може викликати таке питання.
І хай би людина не хотіла відповідати тому, хто її про це питає. Проблема, а то й біда, полягає у тому, що часом я й сам собі не можу дати не те що ясної, а хоч приблизної відповіді на це запитання. 
Тут виникає цілий ряд колізій…
Перша розповсюджена – така: якщо я не впевнений у своїх бажаннях, я можу “потрапити в полон” до людини, яка знає, чого вона хоче і готова використовувати весь надлишок моєї життєвої енергії у власних інтересах. Таке можна помітити й у політиці, і у корпоративних, і, на жаль, у особистих стосунках.
Можна згадати й далеке дитинство. 
Інші, що нами опікувались, могли бути так занурені у власні проблеми, що їм мало справ було до того, чого хоче оте мілке, що плутається під ногами й дратує своїми “А чому це ось так?” і “А дай-но мені ось це”. За такі прояви могло добряче діставатись на горіхи й випрацюваний механізм уникати отих “прильотів” – це зникнути зі своїми бажаннями з поля зору дорослих, без яких я не виживу. 
Отже, навчившись поводитися чемно і не лізти ні до кого зі своїми “Я хочу…”, я міг втратити доступ до головної рушійної сили власного життя. 
Більше того – небезпека підстерігає ще й з іншого боку. Якщо мама була занадто уважною до потреб дитини і встигала розпізнавати мої бажання ще до того, як я сам навчився їх розпізнавати, з сімейної системи у доросле життя мене випустили з дипломом, в якому базовою кваліфікацією є пошук людей, які краще за мене розуміють, чого я хочу. 
Ну й ще одна перешкода. Якщо я все ж вмію або навчуся розпізнавати, чого ж саме від свого життя, у своєму житті хочу саме я й привласню собі право хотіти, я можу геть не мати досвіду втілення своїх розпізнаних бажань у життя. Тут на сцені з’являється ще один пакет послань з минулого…
Страх: “Нікому не кажи, що ти надумав, бо не збудеться”.Сором: “Як можна взагалі таке хотіти?”Провина: “А не забагато тобі буде? Про інших ти подумав?”
Можна ще поміркувати про причини й історію заблокованості цієї базової спроможності розпізнавати власні “хочу” й реалізовувати їх…
Давайте так і зробимо. Однак з наміром: дослідивши цю історію, запрошую пошукати можливість розблокувати те, заради чого взагалі варто жити – власні хотіння, бажання, наміри, мрії й вміння їх втілювати у життя. 
Вирішувати, що і як втілювати, будете самі, а досліджувати й пробувати ще незвідані прийоми, тактики та стратегії – запрошую скористатися простором групової терапії у малій терапевтичній групі 
“Vouloir, c'est pouvoir”.

Личность как расширяющаяся Вселенная